Вислів “тіло Христове” понад 30 разів використовується у Новому Заповіті. Апостол Павло особливо зосереджується на ньому як на образі Церкви. Коли Ісус вознісся на небо, то передав Свою місію людям – слабким, невмілим, з купою недоліків. Господь “залишив” Собі роль Голови церкви, а “руками, ногами, очима, вухами та голосом” стали Його учні, а також і ми з вами.
Рішення Ісуса виконувати невидиму роль як Голови великого Тіла з багатьма членами означає, що Він часто покладається на нас, на нашу спроможність допомагати один одному за часів випробувань та страждань. Апостол Павло, напевно, мав на увазі схожу концепцію, коли писав: “В усякій скорботі Він нас потішає, щоб змогли потішати й ми тих, що в усякій скорботі знаходяться, тією потіхою, якою потішує Бог нас самих. Бо поскільки намножуються в нас терпіння Христові, – так через Христа й потішення наше намножується” (2 Кор. 1:4-5). Протягом всього свого служіння Павло втілював цей принцип у життя: збирав гроші для голодуючих, сам доставляв пожертвування в регіони бідування. Він визнавав, що дари віруючих – то насправді дари від Самого Бога.
Вислів “тіло Христове” виражає ідею, яку ми висловлюємо дещо інакше: являти невидимого Христа через видимі вчинки – особливо через допомогу нужденним.
