Мій син наразі вчиться рахувати від одного до десяти. Він рахує все, що бачить, – від іграшок до дерев. Він рахує навіть ті речі, на які я зазвичай не звертаю уваги. Наприклад: квіти на шляху до школи або кількість пальців на моїй нозі.
Син не лише сам вчиться рахувати. Він і мене навчає. Я настільки зосереджена думками на речах, котрі не зробила, або на речах, яких не маю, що перестаю помічати добрі моменти у своєму житті. Я забуваю рахувати кількість нових друзів, яких придбала за рік; кількість відповідей на молитви…
Моїх десяти пальців, звісно, замало, щоб порахувати все те, що Бог дарує мені щодня. “Багато вчинив Ти, о Господи, Боже мій, Твої чуда й думки Твої тільки про нас, нема Тобі рівного! Я хотів би все це показати й про це розказати, та воно численніше, щоб можна його розповісти” (Пс. 39:6). Годі й думати, що ми можемо порахувати навіть мізерну частину тих благословень, що Бог подарував нам – спасіння, примирення, вічне життя тощо!
Давайте приєднаємося до слів Давида, що славить Господа за всі Його дорогоцінні “думки” щодо нас; за все, що Він вчинив для нас. Псалміст каже: “Які дорогі мені стали думки Твої, Боже, як побільшилося їх число, перелічую їх, численніші вони від піску! Як пробуджуюся, то я ще з Тобою” (Пс. 138:17-18).
Давайте знову вчитися рахувати!
