Якось дуже холодного вечора волонтери однієї помісної церкви роздавали харчі людям у бідному житловому кварталі. Одна жінка особливо зраділа цій допомозі. Вона вказала на свій порожній буфет і сказала, що “вони стали відповіддю на її молитву”.

Коли волонтери повернулись до церкви, одна жінка (з числа цих волонтерів) почала плакати. “Коли я була маленькою дівчинкою, ця жінка (що раділа допомозі) була моєю вчителькою в недільній школі, – сказала вона. – Ця жінка ходить щонеділі до церкви. Я навіть гадки не мала, що вона голодує”.

Без сумніву, ці волонтери були турботливими людьми, що шукали можливості полегшити тягар інших, як апостол Павло закликає до цього в Посланні до галатів 6:2. Але чомусь вони не знали про нужденність тієї жінки, яку бачили в церкві щонеділі. І вона чомусь не розповіла про своє важке становище. Ця історія має стати м’яким докором для всіх нас, щоб були уважнішими до потреб тих, хто навколо нас. “Усім робімо добро, а найбільш одновірним!” (Гал. 6:10).

Ті, хто вклоняються Господу Богу, мають великий привілей служити один одному в тілі Христовому – так щоб ніхто не залишався без допомоги. Якщо будемо ближче взнавати один про одного й щиро опікуватись, то, певно, ніколи не скажемо: “Навіть гадки не мав…”