У червні 2015 року з Парижа вивезли сорок п’ять тонн висячих замків, що їх почіпляли закохані на перилах пішохідного Мосту мистецтв. Закохані викарбовували на замках свої ініціали, чіпляли їх на перилах, замикали, а ключі жбурляли в річку Сену, символізуючи цим вічне кохання.

Цей ритуал робили тисячі людей, тому незабаром міст вже не міг знести стільки “любові”. Турбуючись про цілісність мосту, влада прибрала всі “любовні замки”.

Хоча замки й символізували вічне кохання, людська любов не завжди буває тривалою. Найкращі друзі можуть серйозно посваритись і більше ніколи не подолати розбіжності. Члени родини можуть ображати один одного, відхиляючи будь-яке примирення. Чоловіки та дружини можуть стати настільки чужими, що й самі дивуються, чому взагалі вирішили колись одружитись. Людська любов може бути дуже крихкою.

Але існує любов вічна й незмінна – Божа любов. “Дякуйте Господу, добрий бо Він, бо навіки Його милосердя!” – написано в Псалмі 105:1. У багатьох місцях Святого Письма ми знаходимо обітниці, що відображають вічну, незмінну природу Божої любові. І найбільший доказ цьому – смерть Божого Сина, щоб ті, хто вірою покладаються на Нього, мали вічне життя. Ніщо не відлучить нас від цієї любові (Рим. 8:38-39).