Такому дереву можна позаздрити. Воно росте на родючому ґрунті неподалік річки. Йому не страшні засушливі дні. Це дерево, якому вода дає прохолоду й поживні речовини, проводить свої дні, підносячи гілля до сонця, скріплюючи землю коренем, очищуючи повітря листям і даруючи тінь усім, хто потребує захисту від спеки.

Створюючи разючий контраст, пророк Єремія зовсім по-іншому зображає кущ (Єр. 17:6). Коли перестають лити дощі й літнє сонце перетворює багнюку на пил, кущ лише зморщується, всихає. Не буде від нього нікому ані тіні, ані плоду.

Чому пророк порівнює квітуче дерево із в’янучим кущем? Він хотів, щоб народ ізраїльський згадав, що сталося з ним за тих часів, коли Бог чудесним чином вивів його з єгипетської неволі. Протягом 40 років євреї жили в пустелі немов дерево посаджене біля потоку (Єр. 2:4-6). Але знаходячись вже на родючій обітованій землі, вони забули все, що Бог зробив для них. Почали покладатись на самих себе і на тих божків, що самі зробили (Єр. 2:7-8). Навіть хотіли шукати помочі в Єгипті – там, де колись були рабами (Єр. 42:14). Тому Бог через Єремію з любов’ю нагадував Своєму забудькуватому народу – і нам також нагадує, – щоб надіялись і покладались на Нього. Тоді будемо немов те дерево біля потоку, а не як кущ в пустелі.