Грецький філософ Платон (427–348 до Р.Х.) за допомогою алегорії висвітлював темну сторону людського серця. То була притча про пастуха, який випадково знайшов золоте кільце, що до того було сховане глибоко під землею. Сталося, що землетрус зруйнував стародавню гробницю в надрах гори, кільце вийшло на поверхню і зрештою стало знахідкою цього пастуха. Але головне, що пастух також відкрив магічну властивість цього кільця – можливість за бажанням ставати невидимим. Розмірковуючи про невидимість, Платон запитував: “Чи може людина встояти перед спокусою чинити зле, якщо точно знає, що його не спіймають і не покарають?”
В Євангелії від Івана ми бачимо цю ж саму ідею, але в іншому ракурсі. Ісус – Який, до речі, в цьому Євангелії називає Себе Добрим Пастирем – говорить про людські серця, що ховаються в темряві через те зло, яке чинять (Ів. 3:19-20). Він вказує на нашу схильність приховувати гріх не для того, щоб нас засудити, але щоб запропонувати спасіння через Нього (Ів. 3:17). Як Пастир наших сердець, Він виводить на світло найгірші аспекти нашої людської природи, щоб у цьому світлі нам явлена була безмірна Божа любов (Ів. 3:16).
Бог у Своїй милості покликав нас із темряви і запрошує слідувати за Ним у світлі.
