Коссі, чекаючи на хрещення в річці Моно, що в країні Того, нахилився і підняв із землі вирізьбленого з дерева ідола. Потім кинув його у багаття. Протягом багатьох поколінь його рід вклонявся цьому шматку дерева. Але тепер він та його сім’я вже ніколи не будуть приносити найкращих курчат в жертву цьому божку.

На Заході багато християн використовують поняття “ідол” як метафору для всього того, що займає в житті місце Бога. Проте в західноафриканській країні Того люди вклоняються ідолам у прямому сенсі – задобрюють їх жертвами. Тому спалення ідола і прийняття хрещення – доволі сміливий вчинок для новонаверненого.

Коли восьмирічний Йосія зайняв престол, в його країні панувало ідолопоклонство. Його батько й дід були найгіршими царями в усій історії Юдейського царства, сповненій гріха й аморальності. Але потім первосвященик випадково знайшов Книгу Закону. Маленький цар, почувши прочитане, прийняв це до серця (2 Цар. 22:8-13). Йосія зруйнував поганські олтарі, спалив речі, що були присвячені богині Астарті, і порозбивав доми культу блудодійників (2 Цар. 23). Потім він відсвяткував Пасху (2 Цар. 23:21-23).

Сьогодні мудро буде спитати себе: “Якого ідола – у буквальному чи переносному сенсі – настав час кинути у вогонь?”