Мій батько був небагатомовною людиною. Він пошкодив собі слух, коли служив в армії, тому користувався слуховим апаратом. Одного дня, коли ми з мамою занадто розбалакались, він сказав жартівливо: “Коли я хочу тиші й спокою, все, що мені потрібно зробити, це…” З цими словами він виключив свій слуховий апарат. А потім, заклавши руки за голову, подивився на нас з посмішкою. Ми засміялись теж. Бесіда закінчилась.

Цей випадок нагадав мені про те, як все-таки Бог відрізняється від нас, людей. Цю істину ілюструє одна з найкоротших біблійних молитов. Одного дня Неемія – слуга перського царя Артаксеркса – не зміг приховати свого суму, прислуговуючи владиці. Коли цар запитав у нього про причину його суму, Неемія, не на жарт злякавшись, зізнався, що йому сумно через Єрусалим, що лежить в руїнах. “І сказав мені цар: Чого ж ти просиш? І я помолився до Небесного Бога, і сказав цареві…” (Неем. 2:4-5).

Молитва Неемії тривала лише пару секунд, але Бог почув її. Вона привела в рух цілий ланцюжок Божих відповідей на ті молитви про Єрусалим, що Неемія вже возносив до Бога. Тепер він отримав від Артаксеркса доручення відбудувати зруйноване місто.

Хіба це не велика втіха знати, що Бог настільки піклується про нас, що чує всі наші молитви – найкоротші та найдовші?