У книзі “Стрибок крізь вогнище” Девід Нассер описує свій духовний шлях. Ще до встановлення особистих стосунків з Ісусом Девід товаришував із групою християнських підлітків. Хоча його приятелі здебільшого були славними хлопцями,сталося, що один із них сказав якусь неправду його дівчині. Але, відчуваючи докори сумління, він визнав свою провину і попросив у дівчини пробачення. Розважаючи про це, Девід прийшов до висновку, що той інцидент лише зблизив його з християнськими друзями. Він зрозумів, що вони потребують такої ж благодаті, як і він.

Ми не повинні поводитися з іншими людьми так, наче є “святими ангелами” без слабостей та недоліків. Це нормально, коли ми чесно визнаємо свої помилки. Апостол Павло відкрито називав себе першим із грішників (1 Тим. 1:15). Він також відкрив свою внутрішню боротьбу з гріхом: “Бажання лежить у мені, але щоб виконати добре, того не знаходжу” (Рим. 7:18). На жаль, реальністю є й протилежна проблема: “Але зле, чого не хочу, це чиню” (Рим. 7:19).

Така відкритість щодо наших недоліків і спокус ставить нас на один рівень з усіма іншими людськими істотами – не забувайте, що ми належимо-таки до людської раси! Але завдяки Ісусу Христу, наш гріх не перейде з нами у вічність. Як стверджує стара християнська приказка: “Християни – не безгрішні, але прощені”.