Еміль був безхатченком і цілий рік ходив, потупившись додолу, повільно крокуючи по тротуарам міста день за днем. Він не завжди був таким, тому йому було соромно дивитись в очі людям – раптом його пізнає хтось із давніх знайомих? Крім того, він сподівався знайти якусь копійку на землі або недопалок. Він вже настільки звик ходити зігнутим, що його хребет поступово скривився, і йому вже стало дуже важко взагалі випрямлятися.
Слуга пророка Єлисея теж мав звичку дивитись не “вгору”, а “донизу”, тому бачив лише величезну армію сирійського царя, що мала захопити його пана (2 Цар. 6:15). Але Єлисей знав, що слуга бачить лише небезпеку і силу-силенну ворогів. Його духовні очі були закриті, він не бачив могутнього Божого захисту навколо і не розумів, що Боже військо набагато переважає все те, що сирійський цар міг використати проти пророка Єлисея (2 Цар. 6:17).
Коли життя важке, і ми почуваємося під великим тиском, нелегко бачити щось інше, крім своїх проблем. Але автор Послання до євреїв пропонує кращий шлях. Він нагадує нам, що треба не зводити погляду з Ісуса – з Того, Хто заради нас зазнав неймовірних страждань. “Тож подумайте про Того, хто перетерпів такий перекір проти Себе від грішних, щоб ви не знемоглись, і не впали на душах своїх” (Евр. 12:3). І Він зміцнить нас.
