Моє серце шалено калатало – я чекала на телефонний дзвінок і початок радіоінтерв’ю. Я обдумувала, які питання мені будуть ставити, і як на них відповідати. “Господи, – молилась я, – мені набагато простіше викладати думки письмово. Та гадаю, що я, як і Мойсей, потребую довіряти Тобі, що даси мені потрібні слова”.

Звісно, я не порівнюю себе з цим великим лідером Божого народу, хто вивів євреїв із єгипетської неволі й довів до Обітованої Землі. Мойсей, однак, не дуже хотів виконувати Божий наказ і потребував “деяких гарантій”, що Ізраїль справді його послухає. І Господь дав йому кілька ознак – наприклад, перетворення палиці на змія (Вих. 4:3). Але Мойсей все ще вагався, мовляв, “я не промовець ні від учора, ні від позавчора, ані відтоді, коли Ти говорив був до Свойого раба, бо я тяжкоустий та тяжкоязикий” (Вих. 4:10). Тоді Господь сказав йому: “Хто дав уста людині? Або Хто робить німим, чи глухим, чи видючим, чи темним, – чи ж не Я, Господь?” “Я буду з устами твоїми”, – пообіцяв Мойсею Бог.

Ми знаємо, що після сходження на Церкву Духа Святого в День П’ятидесятниці, всі діти Божі мають Божого Духа. І якими б слабкими та немічними ми себе не почували, Бог робить нас спроможними виконувати ті доручення, що Він нам дає. Господь завжди “з нашими вустами”.