Коли книжники та фарисеї привели до Ісуса жінку, зловлену на гарячому вчинку перелюбу, вони не знали, що поставили її на відстань досягнення “Божої ласки”, а не кинутого каменя. Їхньою метою було дискредитувати Господа. Якби Він наказав їм відпустити жінку, це дало б їм право звинуватити Його в порушенні Мойсеєвого закону. Якби ж Він присудив її до страти, натовпи, що ходили за Ним, перестали б вірити Його словам про милість та ласку.
Але Ісус використав підступність обвинувачів проти них самих. Писання вказує, що перед тим, як відповісти, Ісус почав щось писати на землі. Коли ж релігійні лідери продовжували вимагати від Нього відповіді, Він сказав, щоб той, хто ніколи не грішив, першим кинув в грішницю камінь – і потім продовжив писати на землі. Коли ж знову підвів очі, то не побачив жодного обвинувача.
З жінкою залишився єдиний Той, Хто справді мав право кинути в неї камінь – бо не вчинив жодного гріха. Але Він, поглянувши на неї, подарував їй прощення й милість. “Не засуджую й Я тебе, – сказав Ісус. – Іди собі, але більш не гріши!” (Ів. 8:11).
Якщо ви потребуєте сьогодні прощення за осудження інших або самі бажаєте впевненості, що жодний гріх не позбавив вас Божої ласки, нехай вас надихнуть ці слова: “Іди собі, але більш не гріши!” І нехай Божа милість змінює ваші серця.
