Вже було дуже пізно, коли ми зупинились на ніч в маленькому сільському готелі неподалік від Мюнхена. Нам сподобалось, що в затишному номері був балкон, хоча надворі нічого не було видно через темряву й густий туман. Але коли за кілька годин почало сходити сонце, туман почав розсіюватись. Ми побачили те, що було сховане від наших очей під саваном ночі. Цілковито ідилічна картина: мирні пасовиська з зеленою соковитою травою, отари овець, що паслися з маленькими дзвониками на шиях, великі білі хмари на небі, що виглядали немов ті ж самі вівці – величезні пухнасті вівці!
Інколи життя може окутувати нас густим туманом відчаю. Темрява проблем може бути такою непроглядною, що ми ладні втратити надію. Але як тільки сонце проганяє морок, наша віра в Бога розсіює туман сумнівів. У Посланні до євреїв віра визначається як “підстава сподіваного, доказ небаченого” (Євр. 11:1). Далі автор нагадує нам про віру Ноя, хто отримав попередження про те, “чого ще не бачив” (Євр. 11:7). І про віру Авраама, хто пішов за вказівкою Бога в інші краї, “не відаючи, куди йде” (Євр. 11:8).
Хоча ми не бачимо Бога й не завжди відчуваємо Його присутність, Він завжди поруч з нами і допомагає проходити крізь найчорніші дні.
