Молитва Еббі
Коли Еббі навчалася на другому курсі, вона разом з мамою почула в новинах про молодого чоловіка, який зазнав важких травм у авіакатастрофі, під час якої загинули його батько і мачуха. Хоч вони і не знали цю людину, мама Еббі сказала: “Ми повинні помолитися за нього і його родину”. Так вони й зробили.
Інтереси інших
Мій друг Хайме працює у величезній міжнародній корпорації. Сталося, що коли він був ще новачком у цій компанії, до його столу підійшов незнайомець і запитав, чим саме він займається на своїй роботі. Розповівши про себе, мій друг запитав ім’я незнайомця. “Мене звуть Річ”, – відповів той.
“Нова людина”
Якось група віруючих підлітків відвідала будинок для людей похилого віку на Ямайці. Одна дівчина побачила у кутку кімнати чоловіка, що мав дуже сумний вигляд. Він не міг пересуватись.
Мені справді страшно
“Мені справді страшно”. Ці зворушливі слова дівчинка-підліток написала у соціальній мережі Facebook своїм друзям, коли розказувала їм про свої проблеми зі здоров’ям. Вона чекала на госпіталізацію в лікарні, що знаходиться за три години їзди від дому. Їй потрібно пройти обстеження і вона з тривогою чекає, що скажуть лікарі про причину її серйозних проблем зі здоров’ям.
Готовність служити
І ось настав у нашій церкві час посвячення на служіння нових лідерів. Щоб показати їм символічний урок того, що вони мають служити іншим, служителі нашої общини провели церемонію омовіння ніг. Служителі похилого віку, включно з пастором, мили один одному ноги на очах усієї общини.
Двійники
Кажуть, що є схожі між собою люди, мов дві краплини води. Двійники. Йдеться про людей, що дуже схожі, але цілком чужі один одному.
Співати з Віолетою
Старенька жінка на ім’я Віолета сиділа на своєму ліжку в лазареті й посміхалась кожному підлітку, хто завітав до неї. Вже був полудень. Пекуче повітря неослабно сповнювало її домівку, де зібралась мала група, але жінка не жалілась. Натомість напружувала мозок, щоб згадати якусь пісеньку, щоб заспівати. Раптово на її обличчі з’явилась превелика посмішка, і вона заспівала: “Я біжу, стрибаю і славлю Господа!” Співаючи, старенька розгойдувала руками вперед та назад, немов справді бігла. Сльози з’явились на очах тих, хто сиділи навколо, – адже Віолета не мала ніг. Але вона казала: “Ісус любить мене, і на небесах я матиму ноги, щоб бігати”.
Вивчення мови
Я стояв перед людьми в маленькій ямайській церкві під час богослужіння і сказав їм, намагаючись найкраще передати місцевий діалект, три слова: “Ва Гван, Ямайка?” Люди відреагували ще більш позитивно, ніж я очікував, – посмішки, гучні оплески, радісні вигуки.
Співчуття
Нас було семеро. Ми прийшли подивитись музичне шоу в переповненому людьми парку і шукали вільну лавку. Але не встигли сісти, як між нами раптово опинилась одна жінка з двома хлопцями. Моя дружина зауважила їй, що наша сім’я хотіла б сидіти разом, але незнайомка лише буркнула у відповідь: “Дуже погано”. А потім сіла на нашу лавку разом з двома своїми супутниками.
Країна “Що, якби…”
Хоча проминуло багато років після загибелі моєї 17-річної доньки Меліси в автомобільній катастрофі у 2002 році, я інколи дозволяю собі блукати в країні “Що, якби…” Сумуючи, дуже легко знову прокручувати в пам’яті події того трагічного липневого вечора, розважати над факторами, що допомогли б моїй доньці щасливо дістатись додому – якщо б усе склалося по-іншому. Та якщо чесно, країна “Що, якби…” – то не дуже корисне місце для будь-кого з нас. Це земля гіркого жалю, сумних згадок та безнадії. Хоча смуток втрати реальний, хоча біль десь залишається в серці, саме життя стає кращим і Бог вшановується більше, коли ми селимося в країні реального сьогодення.