Коли я вийшла заміж за свого нареченого-англійця і поїхала до Великобританії, то гадала, що то буде така собі п’ятирічна пригода в іншій країні. Я ніколи не думала, що проживу там майже 20 років, що інколи буду почуватись, наче втрачаю життя – адже кинула свою родину, друзів, роботу і все що було таким знайомим, рідним. Але, втрачаючи старе, я знайшла нове життя. Значно краще життя.

Парадоксальний дар знаходження життя за умови втрати життя – це те, що Ісус обіцяв Своїм апостолам. Коли Він посилав 12 учнів нести людям Благу Звістку, то просив їх любити Його більше навіть за свою матір, батька, синів та дочок (Мт. 10:37). Ці слова були сказані в культурі, де родина була наріжним каменем суспільства й цінувалась надзвичайно високо. Але Господь пообіцяв, що якщо вони втратять “старе” життя заради Нього, то отримають “нове життя” (Мт. 10:39).

Непотрібно їхати закордон, щоб знайти себе в Христі. Через служіння й посвячення ми на власному досвіді можемо побачити, що отримуємо більше, ніж віддаємо, завдяки великій любові Господа, що ллється на нас рясним дощем. Звісно, Ісус любить нас незалежно від того, скільки ми служимо Йому, але коли віддаємо самих себе заради благополуччя інших, ми знаходимо глибоке задоволення, відчуття змістовного, не даремно прожитого життя.