У своїй письменницькій діяльності я дуже часто повертаюся до питання страждань, неначе роздираю стару рану, що ніколи цілком не зцілюється. Мої сумніви приходять до мене в обличчі тих моїх читачів, що діляться зі мною сумними історіями. Згадую, як один пастор подзвонив мені після того, як дізнався, що через недбале переливання крові його дружина й маленька донька інфікувалися вірусом СНІД і наразі помирають. “Як я тепер можу говорити про Божу любов своїй молодіжній групі?” – запитував він мене.

Я навчився навіть не намагатись відповідати на такі питання. Чому так сталося, що дружина того молодіжного пастора отримала пляшку з зараженою кров’ю? Чому торнадо руйнує одне місто й обминає інше? Чому Бог часто не відповідає на молитви про фізичне зцілення?

Одне питання, однак, не крає мене, як колись: “Чи Богу байдуже?” Якщо хочете знати, що відчуває Бог, коли бачить наші страждання на цій сумній планеті, подивіться на Особу Христа.

“Чи Богу байдуже?” Відповіддю на це питання є смерть Його Сина заради нас – смерть, що зрештою знищить навіки будь-який біль, страждання й смерть. “Бо Бог, що звелів був світлу засяяти з темряви, у серцях наших засяяв, щоб просвітити нам знання слави Божої в Особі Христовій” (2 Кор. 4:6).