Молодий африканський біженець, якого всі звуть Стівен, – це людина без батьківщини. Він каже, що народився у Мозамбіку або Зімбабве, але ніколи не знав свого батька і рано залишився без матері. Він уникнув громадянської війни, подорожуючи з країни в країну як вуличний торгівець. Не маючи жодних документів, щоб довести місце свого народження, Стівен пішов до британського поліцейського відділку і попросив, щоб його заарештували. Перебування в тюрмі здавалося Стівену кращим за намагання якось вижити на вулицях міста без будь-яких прав.

Напевно саме про жалюгідне життя людини без батьківщини думав апостол Павло, коли писав листа до ефесян. Читачі знали, як важко жити чужинцям та приходькам (Еф. 2:12). Лише отримавши життя й надію у Христі (Еф. 1:13), ефесяни пізнали, що значить належати до небесного царства (Мт. 5:3). В Ісусі вони відчули, що значить, коли Отець знає тебе особисто і піклується про тебе. Саме для того прийшов Ісус, щоб відкрити нам Отця (Мт. 6:31-33).

Минуле стирається з пам’яті, і ми схильні забувати велику істину: відчай – то колишня реальність, а надія – теперішня. Нехай Бог допоможе нам постійно пам’ятати про свою належність до великої родини Ісуса Христа через віру і розуміти свої права й привілеї як громадян небесної батьківщини.