Коли я і мій чоловік Ден вирішили взяти на себе піклування про батьків похилого віку, то першого дня, взявши один одного за руки, почувались наче перед стрибком у безодню. Ми не знали тоді, що з тих труднощів, що на нас чекали, найбільшим буде – дозволити Богу досліджувати й формувати наші серця, дозволити Йому використати цей час таким чином, щоб по-новому змінювати нас за подобою Ісуса.
В ті дні, коли я почувалась, наче лечу у прірву у вільному падінні, Бог відкривав потаємні речі в моєму серці, приховані мотиви, страхи, гордість та егоїзм. Там, де я зазнавала духовних поразок, Він являв Свою любов та прощення.
Пастор сказав мені тоді: “Найкращий день – той день, коли спочатку бачиш себе своїми очима – безнадійним без Христа; а потім бачиш себе очима Бога – довершеним у Ньому”. Саме таке благословення у своєму житті я отримала завдяки служінню опіки. Коли я побачила, для чого Бог створив мене, то зупинилась на своєму шляху і з плачем побігла в Його відкриті обійми. Я слізно гукала до Бога, як колись псалміст: “Випробуй, Боже, мене, і пізнай моє серце” ( Псалом 138:23).
Молюсь, щоб і ви мали такий досвід – щоб коли серед важких обставин побачите своє серце, могли з плачем побігти до відкритих, люблячих обіймів Бога, Хто завжди дарує прощення.
