Я охоче погодилась погледіти внуків, коли їхнім батькам потрібно було вирішити свої справи. Після міцних обіймів я запитала хлопчиків, чим вони займались у вихідні дні. Бріджер, якому було три роки, розповідав, захлинаючись від радості, як він ночував у дядька й тітки: їв морозиво, катався на каруселі й дивився фільм! Потім була черга п’ятирічного Самуеля. На питання, чим він займався, хлопець коротко відповів: “Був на пікніку з татком”. “Тобі сподобалось?” – спитала я. “Не дуже”, – сказав він з нещасним виглядом.
Самуель відчув старе і всім відоме почуття – заздрість. Він забув, як весело проводив час із татком, коли почув захоплюючу розповідь свого молодшого братика про морозиво і карусель.
Цар Саул також відчув заздрість, коли почув слова: “Саул повбивав свої тисячі, а Давид десятки тисяч свої!” (1 Сам. 18:7). Він розгнівався і “від того дня й далі дивився заздрісним оком на Давида” (1 Сам. 18:9), намагаючись його вбити.
Гра у порівняння може зруйнувати нас. Завжди інші будуть мати щось, чого ми не маємо, або насолоджуватись тим, чим ми не можемо насолоджуватись. Але Бог кожному з нас дав багато різних благословень як в цьому земному житті, так і в потойбічному. Якщо з вдячністю зосереджуємося на Його присутності, це допоможе нам здолати будь-яку заздрість.
