Коли я скаржилась на те, що моя подруга погрузнула в гріхах і її вчинки негативно впливають на мене, жінка, з якою я молилась щотижня, поклавши свою руку на мою, сказала мені: “Давай помолимось за всіх нас”.
– За всіх? – насупилась я.
– Так, – сказала вона. – Хіба ти сама не казала, що саме Ісус встановлює для нас стандарти святості: ми не повинні порівнювати свої гріхи з гріхами інших?
– Трішки болючі слова, – сказала я. – Але твоя правда. Мій дух осудження і духовна гордість нічим не кращі за її гріхи.
– Крім того, такі розмови про твою подругу – це плітки. Отже…
– Ми згрішили, – схиливши голову, сказала я. – Будь ласка, помолись за нас.
Ісус розповів учням притчу про двох чоловіків, що прийшли до храму помолитись. Їхні молитви дуже відрізнялись (Лк. 18:9-14). Як фарисей, ми можемо потрапити в порочне коло постійного порівняння себе з іншими людьми. Можемо хвалитися собою і поводитись так, наче маємо право судити інших (Лк. 18:11-12).
Але коли підводимо погляд на Ісуса, то починаємо глибоко усвідомлювати свою велику потребу в Божій благодаті (Лк. 18:13). Якщо пізнаємо Боже співчуття, любов та прощення, це змінить нас назавжди і навчить не лише чекати милості від Господа, але й проявляти милість до інших – замість того щоб засуджувати.
