“Я більше нікому не вірю, – сказала моя подруга зі сльозами на очах. – Кожного разу, коли довіряю комусь, мені роблять боляче”. Історія про її коханого розгнівила мене. Вона довірилась йому, але коли вони розірвали стосунки, він відразу почав розпускати про неї плітки. Дитинство моєї подруги було сповнене болю. Але ця остання зрада була черговим доказом, що нікому не можна вірити.

Мені нелегко було знайти для неї втішні слова. Я не могла їй сказати, що вона помиляється, вважаючи, що дуже мало людей вартих цілковитої довіри, що більшість людей дуже добрі й надійні в стосунках. Її історія була до болю знайома мені. Я згадала моменти підступу у власному житті. У Книзі Приповістей 20:6 автор скаржиться так само, як і моя подруга, в серці якої назавжди залишився шрам зради.

Проте я могла сказати їй, що хоча рани, які нам завдають інші, дуже болючі, Ісус зробив можливою й щиру любов. В Євангелії від Івана ми читаємо про те, як Ісус каже Своїм учням, що саме через любов цей світ пізнає в них Його послідовників (Ів. 13:35). Хоча деякі люди причинятимуть нам біль, завдяки Христу завжди будуть і ті, хто охоче являтимуть Його любов. Покладаючись на незмінну любов Ісуса, ми можемо знайти зцілення і мужність любити інших так, як Він любив.