Одного дня багато років тому ми з синами лежали на траві, милуючись хмарами, що пропливали на небі. “Тату, а чому хмари пливуть?” – запитав один із синів. “Ну, розумієш, сину”, – почав відповідати я, радіючи можливості блиснути своїми великими пізнаннями. Аж раптом замовк. “Не знаю, – зізнався я. – Але я взнаю для тебе”.

І я довідався, що коли конденсована волога рухається вниз під дією гравітаційної сили, вона стикається з теплими повітряними масами, що рухаються вгору від землі. Тоді ця волога випаровується і знову повертається вгору. Так вчені зазвичай пояснюють цей феномен.

Проте наукові пояснення не дають вичерпної відповіді. Хмари пливуть тому, що Бог у Своїй мудрості встановив природні закони. І зробив це таким чином, що вони являють “чуда Того, Який має безвадне знання” (Йов. 37:16). В такому разі хмари можна сприймати як символ, як видимий знак, що вказує на Божу ласку в творінні.

Отже, якщо колись у вас буде хвилинка подивитися на хмари й подумати, які образи вимальовуються в їхніх контурах, згадайте, що Той, Хто створив усе прекрасним, вчинив так, щоб ці хмари пливли на небі. І Він зробив це для того, щоб викликати в нас почуття благоговіння й поклоніння. “Небо звіщає про Божую славу” за будь-яких хмар – купчастих, шаруватих і перистих.