Після смерті Мікеланджело залишилось багато незавершених проектів. Але чотири його скульптури ніколи й не планувалися бути завершеними. Це – “Бородатий раб”, “Раб Атлант”, “Молодий раб” і “Раб, що прокидається”. Вони залишились незакінченими, бо так планував сам Мікеланджело. Цим великий митець хотів показати, що значить бути вічним невільником.

Замість того, щоб зробити фігури в кайданах, Мікеланджело залишив їх частково у шматку мармуру, з якого висікав. Фігури не повністю “звільнені” з цього білого каменя. М’язи напружені, але звільнитись вони з кам’яної пастки не можуть.

Я розумію зміст мармурових скульптур. Їхнє жалюгідне становище не дуже відрізняється від моєї боротьби з гріхом. Я неспроможна звільнити сама себе. Я не можу звільнитись від гріха, який “полонить мене законом гріховним, що знаходиться в членах моїх” (Рим. 7:23). Скільки б я не докладала зусиль, не маю жодного шансу змінитись всередині. Але, дякувати Богу, ані ти, ані я не залишились назавжди незакінченим проектом. І хоча повне завершення нас, як Божого шедевра, станеться лише на небесах, ми вже на землі змінюємося завдяки праці Святого Духа, Хто преображає нас духовно. Бог пообіцяв обов’язково довести до кінця ту справу, яку розпочав у нас (Фил. 1:6).