Коли ми виїжджали з автостоянки, мій чоловік пригальмував, щоб пропустити молоду дівчину на велосипеді. Том кивнув їй – мовляв, їдь першою, – і вона, посміхнувшись і махнувши рукою, поїхала далі. А через декілька секунд водій позашляховика, не глянувши у вікно, відкрив двері і збив велосипедистку. Вона впала на асфальт. Її ноги кровоточили. Дівчина плакала, дивлячись на свій погнутий велосипед.
Пізніше, загадуючи цю подію, ми думали: “Якби тільки ми не стали її пропускати… Якби тільки водій подивився навколо, перш ніж відкривати двері”. Часто через різні проблеми ми потрапляємо в коло постійного картання себе: “Якби тільки я знала, що моя дитина вештається з підлітками, що п’ють… Якби цю злоякісну пухлину виявили раніше…”
Коли трапляються несподівані неприємності, ми інколи починаємо сумніватися в Божій доброті. Ми можемо навіть впасти у той відчай, який колись відчували Марія та Марта через смерть свого брата. “Коли б, Господи, був Ти отут, то не вмер би мій брат!” (Ів. 11:32).
Як Марія та Марта, ми часто не розуміємо, чому з нами трапились ті чи інші погані речі. Але можемо покладатись на ту істину, що Бог завжди робить все згідно зі Своїми цілями для нашого блага. За будь-яких обставин ми можемо довіряти мудрості нашого вірного, люблячого Бога.
