Сталося, що під час поховального служіння на честь померлого старого ветерана служитель розмірковував про те, де міг би знаходитись тепер небіжчик. Замість того, щоб сказати людям про те, як вони могли б пізнати Бога, він почав фантазувати про речі, яких у Святому Письмі взагалі немає. “В чому ж надія?” – подумав я.
Нарешті цей служитель запропонував усім виконати заключний гімн. Ми підвелись і почали співати “Великий Бог”. Через декілька секунд у кімнаті цілком змінилась атмосфера. Коли ми співали третій куплет, мене переповнили емоції, що були навіть гучніші за мій голос.
Коли Його любов й покору бачу,
Як Він терпів і всім слугою був,
Розп’ятий був, злочинець наче,
Помер, пролив Свою невинну кров.
Тоді, Господь, мій дух співа Тобі:
Великий Ти! Великий Ти!
Поки ми не заспівали цей гімн, я сумнівався, чи “прийде” Господь на цю поховальну церемонію. По суті, Бог ніколи не полишає нас. І книга Естер відкриває нам цю істину. Юдеї були у вигнанні, і могутній народ намагався знищити їх. Однак у цей темний момент в історії Ізраїлю нечестивий цар дарував полоненим євреям право захищатися від тих, хто прагнули їхнього знищення (Ест. 8:11-13). Божий народ успішно захистився і радів своїй перемозі (Ест. 9:17-19).
Немає нічого дивного в тому, що Бог “прийшов”, коли ми співали той гімн на поховальному служінні. Зрештою, Він колись обернув геноцид на свято, а розп’яття – на воскресіння й спасіння!
