Ми служимо Богу, Який більше любить нас, ніж нашу працю.
Звісно, Бог чекає від нас, щоб ми працювали, годували наші сім’ї, турбувались з відповідальністю про цей світ, що Він створив. Він також бажає, щоб ми піклувались про слабких, голодних, спраглих, нужденних і взагалі нещасних людей – хоча при цьому й не забували про долю тих, хто ще не відповіли на голос Святого Духа в їхньому житті.
І все-таки ми служимо Богу, Який більше любить нас, ніж нашу працю.
Не потрібно про це забувати, тому що може прийти час, коли здібність “щось робити для Бога” відніметься від нас – через хворобу, різні проблеми або непередбачувану катастрофу. Саме в такі часи Бог хоче, щоб ми пам’ятали: Він любить нас не за те, що ми робимо для Нього, а за те, хто ми є – Його діти! З того моменту, як ми покликали Ім’я Христове для спасіння, ніщо – “недоля, чи утиск, чи переслідування, чи голод, чи нагота, чи небезпека, чи меч” – й ніколи вже не відлучить нас “від любови Божої, яка в Христі Ісусі, Господі нашім!” (Рим. 8:35, 39).
Якщо прийде час, коли відніметься від нас все, що ми маємо або можемо, тоді пам’ятаймо: все, що Бог тепер чекає від нас, – просто покладатися на нашу ідентичність в Ньому.
