Щоб відпочити від роботи, я пішла прогулятись до парку. Мою увагу привернуло стрімке появлення зелені навколо. Усюди на чорній землі з’являлись ознаки життя – стеблинки, що за пару тижнів мали перетворитись на блідо-жовті нарциси, що радісно сповіщають прихід весни й теплих днів… Разом ми пережили ще одну зиму!

Коли перечитуєш книгу пророка Осії, інколи виникає відчуття суворої, безжалісної зими. Пророк Осія отримав від Господа незавидне завдання одружитись на зрадливій жінці, що символізувало любов Творця до Свого невірного народу – Ізраїлю (Ос. 1:2-3). Гомер порушила шлюбні клятви, але пророк все одно пропонував їй притулок, бо справді бажав, щоб вона вірно його кохала (Ос. 3:1-3). Так і Господь бажає, щоб ми любили Його усією своєю силою та посвяченням – не такою любов’ю, що щезає немов ранковий серпанок.

Яке наше ставлення до Бога? Чи ми шукаємо Його лише за важких часів? Чи прагнемо відповідей на молитви лише тоді, коли купа проблем, і забуваємо про Нього в періоди благополуччя? Чи ми схожі на тих ізраїльтян, що дуже легко збочували вслід за ідолами? Можливо, ми вклоняємося сучасним ідолам – таким, як бізнес, успіх, вплив тощо?

Давайте сьогодні оновимо своє посвячення Господу, Чия любов така ж певна, як і цвітіння квітів весною.