Коли ми зазнаємо втрат і переживаємо гіркі розчарування, це може викликати в нас почуття гніву, провини й розгубленості. Коли наші рішення зачиняють перед нами двері без надії знову їх відкрити, або коли не з нашої вини трагедія вривається в наше життя, в результаті ми опиняємося в такому стані, який Освальд Чеймберс назвав “бездонним смутком через те, що «все могло бути інакше»”. Ми можемо намагатись подавити болісні спогади, але це не завжди вдається.
Чеймберс нагадує, що Господь продовжує діяти в нашому житті: “Ніколи не бійтесь, коли Бог повертає ваше минуле. Дозвольте спогадам приходити до вас. Це – Божий посланець, що несе з собою докір, дисциплінарне стягнення і смуток. Але в майбутньому Бог може обернути «все могло бути інакше» на чудові зелені пасовиська для душі”.
Коли Бог допустив переселення Свого народу до Вавилону, Він наказав євреям служити Йому на чужині, зростати у вірі, аж поки Він не поверне їх на батьківщину. “Бо Я знаю ті думки, які думаю про вас, говорить Господь, думки спокою, а не на зло, щоб дати вам будучність та надію” (Єр. 29:11).
Бог не вимагав від Свого народу, щоб він забув своє минуле, але спонукав зосередитись на Ньому і з надією дивитись вперед. Боже прощення перетворює наші сумні спогади на впевненість у Його незмінну любов.
