У 1865 році Томас Барнардо, який мріяв про місіонерське життя у Китаї, вступив до Лондонської медичної школи. Але дуже швидко він побачив місіонерське поле біля власного будинку – велику кількість бездомних дітей, що жили і вмирали прямо на вулицях Лондона.
Започаткувавши дитячі будинки для знедолених дітей, він врятував 60 000 хлопчиків та дівчаток від жебрацтва і, можливо, ранньої смерті. Богослов і пастор Джон Стотт казав про Барнардо: “Ми сьогодні могли б назвати його святим покровителем вуличних дітей”.
Ісус сказав: “Пустіть діток, і не бороніть їм приходити до Мене, бо Царство Небесне належить таким” (Мт. 19:14). Уявіть, який подив мали викликати ці слова у людей. У стародавньому світі діти мали невелику цінність. Однак Ісус охоче приймав дітей, благословляв їх і дуже цінував.
Викликом для нас звучать слова апостола Якова: “Чиста й непорочна побожність перед Богом і Отцем оця: зглянутися над сиротами та вдовицями в утисках їхніх” (Як. 1:27). Сьогодні є чимало дітей з різних соціальних та етнічних верств, із неблагополучних сімей, що можуть страждати від занедбаності, торгівлі людьми, насильства, наркотиків. Вони потребують нашої уваги, як і сироти першого століття. Як ми можемо виявити турботу до “цих малих”, щоб вшанувати Небесного Отця?
