Під час нещодавнього польоту я спостерігала за однією матір’ю та її двома дітьми, що сиділи за кілька рядів попереду мене. Коли старший, дошкільник, задоволено грався сам по собі, мати уважно дивилась у вічі свого немовляти, посміхалась і ніжно цілувала його в щічку. Малюк дивився у відповідь великими здивованими очима. Я споглядала це з насолодою і деяким смутком, бо згадувала про своїх дітей у такому віці.

Однак потім мені на пам’ять прийшли слова царя Соломона про те, що “година своя кожній справі під небом” (Екл. 3:1). Ілюструючи принцип “для всього свій час”, Соломон пропонує цілий ряд протиставлень: “Час родитись і час помирати, час садити і час виривати посаджене” (Екл. 3:2). Можливо, в ці слова Еклезіяст вклав глибокий сум через те, що він вважав марнотою дані цикли життя. Але він також визнавав роль Бога в кожному періоді нашого життя, в кожній його сфері. Наприклад, праця є “даром Божим”, і “все, що Бог робить, воно зостається навіки” (Екл. 3:13-14).

Можливо, ми деякі часи нашого життя згадуємо з ностальгією – як я, коли думала в літаку про своїх дітей, коли вони були ще маленькими. Проте ми знаємо, що Господь пообіцяв бути з нами в кожному періоді нашого життя (Іс. 41:10). Можемо завжди розраховувати на Його присутність і, крокуючи за Ним, знаходити сенс життя.