“Община – це місце, де поряд обов’язково живуть ті, з ким би ти не хотів мати нічого спільного”, − говорив Генрі Ноуен. Ми часто оточуємо себе людьми, з якими охоче спілкуємося. Але це лише клуб, кліка, фракція, а не спільнота. Кожен може організувати клуб. Але потрібна благодать, спільне бачення й важка праця, щоб побудувати спільноту.

Християнська церква стала першим інститутом, що об’єднав на рівноправній основі євреїв та язичників, чоловіків та жінок, рабів та вільних. Апостол Павло красномовно називає це “зарядженням таємниці, яка від віків захована в Бозі”. Він також вказує, що збудування общини з таких різноманітних членів привертає увагу не тільки видимого світу, а навіть і невидимого духовного світу, який навколо нас (Еф. 3:9-10).

На жаль, християни не завжди мали у цьому успіх. Але все одно церква залишається єдиним місцем у світі, що об’єднує людей різного віку: немовлят на руках матері, малих діточок, що весь час соваються і недоречно хихикають, відповідальних дорослих, що знають, як правильно поводитись, і тих, хто починають дрімати, коли проповідник говорить монотонно і довго.

Якщо ми бажаємо стати частиною спільноти Божої, то маємо спілкуватися також із тими, хто не такі, як ми.